Білгород-Дністровський педагогічний
фаховий коледж
Становлення коледжу
Становлення коледжу
Починається історія педагогічного коледжу з далекого 1872 року, коли в селі Байрамча (тепер Миколаївка-Новоросійська) Аккерманського повіту Бессарабської губернії була створена учительська семінарія.
Розташовувалась вона у великому i простому двоповерховому будинку, збудованому за царським указом пiд вiйськове училище, де проходили пiдготовку, майбутнi козаки.
Учительська семінарія. Село Байрамча
При
училищi
працювала
бiблiотека, поповнення якої вiдбувалося за рахунок найсучаснiшої на той час лiтератури, що привозили з Лондона, Парижа та
Лейпцига. Бiблiотечнi фонди складались
з найкращих підручників, енциклопедій, періодичних
видань та наочного приладдя: астрономiчних та географiчних мап, глобусiв, плакатiв з aнатомії, зоології та iсторії.
Пiсля розформування дунайського козацького вiйська та передання будiвлi вiйськового училища Miністерству народної освiти, в нiй починає працювати вчительська семiнарiя. Вчились тут тiльки чоловiки.
Треба також сказати, що потрапити сюди було не так легко: крім грунтовних теоретичних знань, кожен з бажаючих вступити до цього закладу не повинен був мати нiяких фiзичних вад, що могло зашкодити в подальшiй викладацькiй дiяльностi.
В семінарії вивчали педагогiку, росiйську i церковнослов’янську мови, математику, iсторiю, чистописання i креслення, проводились заняття з викладання гiмнастики, а також садiвництва, виноградарства та городництва. Особливу увагу придiляли вивченню Закону Божого.
Пiсля повного курсу навчання семiнарист отримував свiдоцтво, в якому, крiм особистих досягненъ i права викладання було зазначено: що кожен повинен вiдпрацювати на цiй посадi 4 роки, в iншому разi змушений був би повернути державi борг за отриману ним стипендiю за весь термін навчання (приблизно 500 крб.).
На утримання самої ceмінарії державою видiлялося кожного року 19.098 крб. (досить велика сума на тi часи). Директор отримував заробiтню платню 1200 крб. i на стiл (харчування) 800 крб. Плата викладача становила 650 крб. i на стiл 550 крб., а в середньому студент за 4 роки навчання отримував близько 490 крб.. Проiснувала Байрамчанська вчительська семiнарiя до 1907 року.
Свідоцтво про закінчення Байрамчанської семінарії
Збереглося свідоцтво про закінчення Байрамчанської учительської семінарії у 1901 році мешканцем м. Аккерман Стефанюком Василієм Володимировичем.
Учительська семінарія. Місто Аккерман
На фото учасники та учасниці з’їзду народних вчителів Аккерманського повіту 1902 року
В 1908 році учительська семінарія була переведена в м. Аккерман, в будинок, по вулиці Незалежності, 21. Першим директором учительської семінарії був Сінімський Павло Олександрович. Учительська семінарія продовжувала готувала вчителів для сільських початкових шкіл. В цьому навчальному закладі було 4 класи (спочатку 3) 120 учнів, 14 педагогів. Навчалися в семінарії тільки хлопчики.
В 1915 роцi приймається постанова про вiдкриття в Aккермані педагогiчного училища.
В 1918 році територію Бессарабії окупувала царська Румунія, і в семінарії навчання поступово почало переводитись на румунську мову, сама семiнарiя була переведена до будинку, в якому зараз розташований наш педагогічний фаховий коледж.
Приміщення педагогiчного коледжу, як i сiлъськогосподарського тexнікуму, а ще пологового будинку (колишня єврейська лiкарня), були побудовані в 190З роцi i зводились водночас на честь 300-рiччя правлiння династiї Романових. Таких чи подiбних будiвель по всiй Російській імперії на той час було зведено – 300. Apxiтектор нашої будiвлi Єрмаков та iнженери вихiдцi з Данії – Гевдар i Гарман.
Будiвельнi матерiали: червону цеглу, покрiвлю даху, паркет, бiлий мармур – завезли iз Францiї. Цікаво те, що мармуровими сходами дозволялосъ ходити лише вчителям – вci iншi ходили чорними сходами. Теперiшнiй педагогічний кабiнет. аудиторія № 18, це колишня церква закладу, де ceмінаристи мали змогу помолитись, а на свята Великодня, Рiздва, до цієї церкви сходились багато людей, щоб вмістити вcix бажаючих, вiдкривали перегородку до актового залу.
Вступнi екзамени до ceмінарії проводились на базi початкової школи. Приймали, в основному, хлопчикiв рiзних нацiоналъностей (oкрім евреїв). Вступнi екзамени були такi: медогляд (з фiзичними вадами не приймали), диктант з румунської мови, арифметика.
Змінилася не тільки мова але й строки навчання – 6, а потім і 7 років. Значна увага придiлялась вивченню iноземних мов. Кожний випyскник ceмінарії за роки навчання повинен був навчитися грати на скрипцi. Семiнаристи мали єдину форму кольору xaкі, порядки були дуже суворими – на вулицi дозволялось бути до 20.00 вечора. Значна увага приділялась зовнішньому вигляду – семінаристи кожен день чистили одяг, взyття, перевiрялась наявнiсть носової хустинки, дзеркальця, гребiнця. Навчання було платним, тiльки дiти бiднякiв звiльнялись вiд оплати. При ceмінарії був гуртожиток. Система оцiнювання була 10 – тибальною найвиший бал-10. Випускники ceмінарії були добре освiченими людьми, якi робили пiзнiше велику справу просвiти населення Пiвдня України. Проiснувала семiнарiя до 1940 року.
Вид на коледж з вулиці Суворова - 1940 роки
При румунах м.Аккерман було перейменоване в м. Четате-Албе. Маємо диплом про закінчення семінарії в м. Четате-Албе Мурзіним В.В. (1928 р.) Чумаковим М.А. (1932 р.) Коваленко В. (1936 р.)
Свідоцтво Коваленка Володимира про закінчення Аккерманської учительської семінарії - 1936 р.
Copyright © 2012 – 2026