Назавжди в Небеснім Легіоні залишився безстрашний воїн Граждан Євген В’ячеславович…
Він народився 19 квітня 1990 року в багатодітній сім’ї в селі Адамівка Білгород-Дністровського району. Мама Євгена – Катерина Михайлівна, працювала директором школи, вчителькою української мови та літератури, а батько, В’ячеслав Григорович, водієм колгоспу ім. Шевченка.
Євген навчався добре і закінчив Адамівську загальноосвітню школу І-ІІ ступенів з позитивними оцінками. Спостерігаючи за роботою матері в школі, у нього теж з’явилося бажання бути вчителем. Адамівська школа на той час – це школа козацько-лицарського виховання, покликана дати учням додаткову козацько-лицарську освіту. Така система мала забезпечити зростання фізично-здорових, морально чистих і по-лицарськи мужніх та сильних духом громадян незалежної України. Євген теж був причетним до цього: від 5 класу і до 9 був отаманом свого куреня, прапороносцем, активним учасником популярних на той час заходів у школі.
В училищі Євген теж проявляв себе як добросовісний, відвертий, правдолюбивий студент. Він брав активну участь у різноманітних заходах групи, училища і міста. Валентина Федорівна Шпичко, класний керівник Євгена, згадує: «Це був комунікативний, харизматичний юнак. Його поважали одногрупники та викладачі. Він був умілим організатором і постійним учасником різних заходів. А ще Євген відзначався відповідальністю, сумлінністю, старанністю у навчанні».
Після закінчення училища Євген Граждан працював в Софіївській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів вчителем фізичної культури. Коли настав час, виконував свій громадянський обов’язок в Збройних Силах України, а після повернення вступив до Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського на факультет «Фізичне виховання».
Цього для юнака виявилося замало, і Євген вступив в Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості та здобув ступінь бакалавра за напрямом підготовки Управління персоналом та економіки праці. В 2005 році здобув кваліфікацію «бакалавр з управління персоналом та економіки праці, викладач економіки».
З 2013року і до повномасштабної війни Євген жив зі своєю сім’єю – дружиною Анною та двома дітками – В’ячеславом (учень 6 класу) та Златою (учениця 2класу) у Кривому Розі. Працював у криворізькому загоні воєнізованої охорони «Придніпровська залізниця» на посаді стрільця.
В Жені була дитяча мрія: підкорити найвищу гору Карпат – Говерлу. Мріям суджено здійснюватися… Це сталося влітку 2022року, коли Євген з сім’єю поїхав відпочивати в Західну Україну, отримавши тимчасову відпустку. Але щастя тривало недовго…
Із перших хвилин повномасштабного вторгнення Євген Граждан мужньо захищав Україну і українців від російського ворога у 17 ОТБр імені Костянтина Пестушка. Він був водієм мінометного відділення мінометного взводу мінометної батареї механізованого батальйону. Позивний у Жені був «Джексон»…
Дякуючи військовому за мужність і героїзм, держава нагородила Євгена Граждана медаллю «За оборону рідної держави» 16.07.2023р.; медаллю «Незламним Героям російсько-української війни» 06.07.2023р.; нагрудним знаком «За заслуги перед містом» 06.07.2023р. ; орденом «За мужність» 17.08.2023р.
Заради життя маленьких українців, які народжуються зараз в незалежній Україні, Євген віддав своє життя…
– Потрібно йти в ЗСУ і вибороти нашу перемогу. Хто, якщо не я…- вважав Євген Граждан.
Вічно в нашій пам’яті залишиться образ відважного, незламного воїна, доброї, щирої людини, люблячого батька і чоловіка, надійного доброго брата і дорогого рідного сина…